6 грудня, в день ухвалення 1991 року Закону України «Про Збройні сили України», українці відзначають державне свято — День Збройних Сил України — свято справжньої мужності, героїзму і відваги. 

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; урядові України приступити до створення Збройних Сил України». Фактично, цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невіддільного елемента її воєнної організації. Восени – взимку 1991 року було підготовлено важливі документи, що стали нормативно-правовою базою формування Збройних Сил України. 

11 жовтня Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України. Концепція визначала, що Збройні Сили України складаються з трьох видів: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-Повітряні Сили і Сили Протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-Морські Сили.

Історія свята

6 грудня 1919 року — початок однієї зі славетних сторінок української армії — Першого зимового походу Дієвої армії УНР. У 1917 році постає Українська держава — спочатку як автономія у складі Російської імперії, а згодом і як повністю незалежна Українська Народна Республіка. Активні військові дії більшовиків проти молодої держави і перша окупація значної частини України московськими військами показали гостру потребу у створенні боєздатної армії, яка здатна забезпечити територіальну недоторканність і суверенітет перед північним агресором.

Військо формувалося на національних засадах і традиціях, рядові називалися козаками, а командири підстаршинами й старшинами. Було введено окремі ранги (військові звання), відмінні від іноземних, як-от ройовий, чотовий, бунчужний, хорунжий, сотник. Офіційною була назва «Військо і Флот УНР» (через відсутність флоту як окремого виду збройних сил частіше вживали скорочену назву «Військо УНР»), а також у наказах вживалася назва «Армія УНР», бойове ядро якої, що брало постійну участь у військових діях, називалося «Дієва армія УНР» — скорочено ДА УНР.

Після важких поразок у 1919 році в зіткненнях з російськими більшовиками і білогвардійцями, а також викошена епідемією тифу, Армія УНР разом із Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на західні землі в тодішню Волинську губернію УНР, де у Новоград-Волинському повіті опинилася у «трикутнику смерті»: між більшовиками з північного сходу, поляками з північного заходу і білогвардійцями з півдня.

4 грудня у Новій Чорториї поблизу Любара Головний Отаман зібрав військову нараду, на якій були присутні командарм полковник Василь Тютюнник та начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. Обговорювали можливість припинення відкритої боротьби і перехід до партизанської боротьби в тилах противника. 4 грудня так і не вдалося виробити спільного рішення. 5 грудня Симон Петлюра призначив командувачем ДА УНР замість смертельно хворого Василя Тютюнника (помер через два тижні) начальника Запорізької збірної дивізії полковника Михайла Омеляновича-Павленка, а його заступником начальника Київської збірної дивізії полковника Юрка Тютюнника. 6 грудня відбулася друга нарада, на якій головував прем’єр-міністр Ісаак Мазепа. Після довгих дискусій і суперечок було ухвалено одноголосне рішення ліквідувати фронт, а боєздатні частини відправити у рейд по тилах противника з метою зберегти дієздатний кістяк армії, організувати взаємодію з повстанськими загонами для спільної боротьби, завдати окупантові втрат і знищити, де це можливо, його окупаційний апарат й інфраструктуру. За такий рейд активно виступали командарм Омелянович-Павленко і його заступник Тютюнник, що і вплинуло на остаточне рішення.

6 грудня 1919 року козаки і старшини реорганізованої Дієвої армії УНР, які залишилися у строю і не бажали переходити на чиюсь зі сторін, під командою Михайла Омеляновича-Павленка (який був підвищений у ранзі до генерала) вирушили в рейд по тилах противника, який згодом назвали Першим зимовим походом. Перший, бо у 1921 році був ще й Другий похід під загальним командуванням Юрка Тютюнника, а зимовий — бо почався з початком зими і протривав усю зиму, закінчившись 6 травня.

У Перший зимовий похід виступило за різними оцінками від 5 до 10 тисяч, як тоді називали, шабель (кіннота) і багнетів (піхота) з артилерією. Оцінки відрізняються через те, що протягом цих п’яти місяців тривали постійні бої і сутички, у яких армія зазнавала втрат, і так само армія поповнювалася за рахунок козаків, які опинилися в партизанських загонах у тилу більшовиків, а потім знову влилися в ДА УНР. Саме бойове ядро складало близько тисячі шабель і дві тисячі багнетів при чотирнадцяти гарматах.

Історичне і стратегічне значення 3000-кілометрового Першого зимового походу ДА УНР, який почався 6 грудня, важко недооцінити. Наявність армії, яка продовжує боротьбу проти «червоного» окупанта дала підстави Симону Петлюрі говорити з начальником Польської держави і її війська Юзефом Пілсудським про спільний фронт проти більшовиків і саме про допомогу поляків у звільненні України, а не заміни більшовицької окупації на польську. Внутрішня ситуація в Україні була вкрай важкою, населення не бачило ані уряду, ані не чуло про його діяльність, і поява армії у глибокому тилу ворога вселяла надії в українців на звільнення рідної землі. За час походу Дієва армія мала низку успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19.ІІІ звільнено Умань, 5.IV — Бобринець, 16. IV — Вознесенськ, де здобули багату військову здобич, козаки добре оділися і взулися, а головне — поповнили боєкомплекти. 22-25.IV армія вирушає у район Ананьїва і Балти, де надає суттєву допомогу повсталим селянам, а згодом вирушає на допомогу Галицькій Армії (у той час тимчасово перейшли на бік «червоних»), дві бригади якої виступили проти більшовиків. Загалом за час походу було близько 50 боїв.

Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини ДА біля с. Писарівка Ямпільського повіту зустрілися з розвідувальними роз’їздами 2-ї стрілецької дивізії полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. З цього приводу в рапорті Удовиченка Петлюрі читаємо: «Повсюди лунає гучний козацький поклик «Слава Україні й Головному Отаману Петлюрі, слава отаману Омеляновичу-Павленку, усій старшині й козацтву славної Дієвої армії!» Того ж дня 6 травня відділи 3-ї польської армії увійшли в Київ, а вже 8 травня у Києві відбувся спільний парад польських частин і української 6-ї дивізії полковника Марка Безручка. На момент зустрічі Дієвої армії з українськими частинами, які вели наступ разом з поляками, її чисельність становила 4 319 осіб при 81 кулеметі та 12 гарматах.

Наказом Головної команди Війська і Флоту УНР від 19 жовтня 1920 року за підписом Симона Петлюри було засновано нагороду «Залізний хрест за зимовий похід і бої», що був єдиним бойовим орденом Армії УНР. Цим хрестом були нагороджені всі учасники Першого зимового походу, які іменувалися «Лицарями Ордена Залізного Хреста». Знак ордена № 1 одержав командарм Михайло Омелянович-Павленко (на листівці вище у командарма на грудях саме цей орден), № 2 — начальник штабу в Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник, № 3 — командир 2-ї Волинської дивізії генерал Олександр Загродський. Загалом було нагороджено до 4 тисяч козаків і старшин. Лицарі ордена ухвалили рішення відзначати 6 грудня свято відзнаки Залізного Хреста.

Волею випадку чи збігом обставин саме у дату початку Першого зимового походу в 1991 році парламент вже незалежної України ухвалив закони «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», які мали стати продовжувачами славних бойових традицій українського війська, зокрема і Армії УНР. У цей же день було затверджено текст Військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов, а також денонсовано союзний договір від 30 грудня 1922 року, чим, фактично, було завершено героїчний чин вояків Армії УНР 70-річної давнини — визволення від більшовицької окупації України. У 2014 році рейди тилами російсько-терористичних військ здійснили сучасні військовослужбовці. Найбільш відомими стали рейди 95-ї ОАБр і 80-ї ОДШБр із приданими підрозділами, під час яких було виконано бойові завдання з деблокування оточених підрозділів ЗСУ і значно підірвано плани зі збройної агресії проти України.

З 30 листопада 1998 року увесь світ щороку відзначає Міжнародний день захисту інформації. Саме цього року було зафіксовано першу масову епідемію комп’ютерного хробака, після чого фахівці задумалися про необхідність комплексного підходу до забезпечення інформаційної безпеки.

З початку повномасштабного вторгнення тисячі українців також відчувають наслідки періодичних масованих кібератак на інформаційні ресурси нашої країни. 

Попри всі складнощі, ми вистояли, зберегли цілісність усіх інформаційних ресурсів, забезпечили стабільність роботи державних реєстрів, підтримуємо безперебійне функціонування Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (портал Дія), систем електронного документообігу тощо.

Це все можливо завдяки системам захисту інформації, спрямованим на запобігання несанкціонованого доступу, витоку інформації чи її знищення.

Отже, для суб’єктів господарювання, які здійснюють чи бажають здійснювати провадження господарської діяльності з надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису) та технічного захисту інформації пропонуємо такі послуги на Гіді з державних послуг:

Видача ліцензії на провадження діяльності у галузі захисту інформації

Переоформлення ліцензії на провадження діяльності у галузі захисту інформації

Розширення провадження діяльності у галузі захисту інформації

Звуження провадження діяльності у галузі захисту інформації

23 листопада відбулася онлайн-конференція «Підсумки реалізації ініціативи «Сади Перемоги» в Черкаській області», де експерти цієї ініціативи та представники Черкаської ОВА поділилися досвідом реалізації проектів із продовольчої безпеки. За результатами всеукраїнського опитування, Черкащина лідирує за кількістю громад з ухваленою програмою самозабезпечення, тож своїми успіхами впровадження програми ділилися і голови громад.

Завдяки реалізації програм самозабезпечення продовольством «Сади Перемоги» громади Черкащини виростили понад 300 т овочів, третиною яких змогли допомогти військовим на передовій, ВПО та малозабезпеченим родинам регіону. Тож для підтримки громад у реалізації заходів із забезпечення продовольством проект SURGe, який фінансується Урядом Канади та впроваджується компанією Alinea International, спільно з партнерами надавав Чигиринській, Зорівській та Буцькій територіальним громадам обладнання для переробки та зберігання врожаїв – сушарки, автоклави, морозильні камери, електросковорідки, електроплити, мотоблок тощо. Зокрема, під час заходу Буцька територіальна громада отримала у подарунок сучасний трактор із навісним обладнанням від проекту SURGe та партнерів. 

– Програму самозабезпечення продовольством уже ухвалили 22 територіальні громади, – відзначив Олександр Турченяк. – Ще близько 10 працюють над розробкою аналогічних програм. У цей непростий час Черкащина, як тилова область, тримає продовольчий фронт. Завдяки вирощеній агропродукції, підтримуємо внутрішньо переміщених осіб, які нині проживають в області, а це понад сто п’ятдесят тисяч осіб, направляємо допомогу на передову та в регіони, де точаться бойові дії.

– У час війни забезпечення продовольством – одне із наших основних завдань, – наголосив заступник очільника області. – На жаль, зараз ми спостерігаємо достатньо напружену ситуацію з цим. Агресія з боку сусідньої держави стала додатковим стимулом для розвитку та розширення сільгоспвиробництва. Тому підтримка аграрної галузі міжнародними партнерами є зараз надважливою.

– За даними дослідження ФАО (ООН), близько третини домогосподарств України відчувають нестачу продуктів. Одне з наших завдань – допомогти громадам розвʼязати цю проблему. Тому, крім іншого, наші експерти адаптували програму продовольства «Сади Перемоги» для громад відповідно до нових викликів і ті громади, які розуміють ризики продовольства, можуть скористатися нею на нашому сайті, – підкреслює Тетяна Лебухорська, керівниця напрямку продовольчої безпеки проекту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe).

У заході також взяли участь голови територіальних громад Черкащини, які успішно реалізують програму «Сади Перемоги» та мають значні результати. Своїм досвідом поділилися Віктор Харченко, заступник голови Чигиринської територіальної громади; Сергій Залізняк, голова Буцької громади та Анатолій Пархоменко – Селищенської громади.

Тетяна Лебухорська також зазначила, що проект підтримує територіальні громади Черкащини не лише посадковим матеріалом, а й технікою. Сьогодні Буцька селищна територіальна громада Уманського району отримала від проекту сучасний трактор із навісним обладнанням для подальшої реалізації ініціатив проекту SURGe, раніше вона також отримала автоклави.

Також громади-учасниці «Сади Перемоги» забезпечувались і іншою технікою. Так, Чигиринська територіальна громада Черкаського району отримала сушарку, автоклав, морозильну камеру, професійну електросковорідку, електроплиту, мотоблок, Зорівська територіальна громада Золотоніського району – автоклав. Також громади отримували насіння, добрива,  засоби захисту рослин, банки і кришки для консервації.

Наразі триває подача заявок (до 30 листопада) для участі у грантовому конкурсі «Сади для Перемоги». Детальна інформація про конкурс та форма заявки за покликанням: https://cutt.ly/oM43Rpu

Ініціатива «Сади перемоги» продовжить свою реалізацію і в 2023 році. То ж будь-яка територіальна громада може скористатися успішними кейсами Буцької, Чигиринської та Селищенської територіальних громад, які розповіли про свої здобутки під час відео-конференції, та посилити продовольчий фронт Черкаської області.

Відео-конференцію можна проглянути за покликанням: https://cutt.ly/qM44FAW

Якщо ваша громада бажає приєднатися до реалізації програми «Сади Перемоги», завантажуйте типову програму «Сади Перемоги», адаптуйте її під свої потреби та допоможіть своїм мешканцям отримати доступ до продуктів харчування у достатній кількості! Програму можна завантажити тут:  https://cutt.ly/p1wrGFZ

Щороку в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.

Український інститут національної пам’яті оприлюднив інформаційні матеріали до цьогорічних роковин. Інформаційна кампанія на вшанування пам’яті жертв проходитиме під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо».

Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують геноцидні практики.

У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.

Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, з усією наочністю демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.

В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом  – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців по всьому світу і громадян інших країн засвітити вогники у вікнах як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.

26 листопада, о 16:00, долучіться до Загальнонаціональної хвилини мовчання.

Оцінки кількості загиблих внаслідок Голодомору 1932–1933 років коливаються від 3 до 7 мільйонів жертв. Називаються й більші цифри. Радянський Союз намагався приховати правду про геноцид. У роки Голодомору західні уряди, прагнучи не погіршувати відносини з СРСР, воліли мовчати. Після Другої світової війни на міжнародному рівні було засуджено нацизм, проте злочини радянського режиму, зокрема й Голодомор-геноцид українців, залишилися без належної та єдиної міжнародної оцінки навіть після розпаду Союзу. А ще через три десятиліття режим у Росії знову вдався і до геноцидних практик щодо українців, і до використання голоду як інструменту, щоб тиснути на міжнародну спільноту.

Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.

Тому цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодомору проходитиме під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!».

Пам’ятаємо злочин сталінського геноциду та його жертв. Єднаємося, тому що єдність є запорукою нашої перемоги. Роз’єднаність і непорозуміння стали причиною втрати українцями власної держави у 1920-х, її окупації більшовиками і вчинення злочину геноциду. Але зараз Україна і світ – інші. Ми маємо власну державу та Збройні сили, підтримку світу, військову, фінансову, дипломатичну допомогу. І найголовніше – згуртованість народу. Тому ми вистоїмо й переможемо.