Руськополянська територіальна громада (далі – Руськополянська ТГ) утворена 23 грудня 2018 року внаслідок об’єднання Руськополянської сільської ради та Геронимівської сільської ради з адміністративним центром у селі Руська Поляна. У 2020 році до Руськополянської ОТГ приєдналася Дубіївська сільська рада. Діюча Руськополянська територіальна громада включає населені пункти: с. Руська Поляна, с. Геронимівка, с. Дубіївка.
Територія населених пунктів розташована в південно-західному напрямку від м. Черкас. Межує Руськополянська ТГ на півночі з Будищенською територіальною громадою, на сході – з містом Черкаси, на півдні – з Степанківською громадою і на заході – з Білозірською територіальною громадою. Адміністративний центр громади (село Руська Поляна), знаходиться за 12 км від обласного центру.
Станом на 01.01.2021 року площа адміністративної території Руськополянської сільської ради становить 27 480,4 га або 274,8 км2.
Населення громади налічує 15 345 осіб, в тому числі с. Руська Поляна – 8409 осіб, с. Геронимівка – 3472 осіб, с. Дубіївка – 3464 осіб
Загальна протяжність вулиць і доріг населених пунктів Руськополянської громади становить 167,52 км, у т. ч. протяжність доріг з твердим покриттям – 122,87 км
На території Руськополянської територіальної громади працює 4 комунальних підприємства «Поляна», «Господар 2017», «Благоустрій» та «Геронимівка», які надають послуги з водопостачання, водовідведення, вивезення ТПВ, обслуговування мереж вуличного освітлення, благоустрою населених пунктів громади.
З 2019 року на території громади функціонує Комунальна організація «Місцева пожежна охорона» (МПО), яка обслуговує всі населені пункти громади.
У громаді функціонує 8 закладів освіти: 4 заклади дошкільної освіти та 4 заклади загальної середньої освіти. В закладах загальної середньої освіти здобувають освіту 1496 учні та в дошкільних навчальних закладах – 427 дітей.
У громаді створено та утримується комунальний заклад «Центр культури та дозвілля» до складу якого входять 3 клубних заклади (Геронимівський, Дубіївський, Руськополянський будинки культури), 4 бібліотечні установи та музей. У громаді забезпечено доступність позашкільної мистецької освіти, функціонує філіал дитячої музичної школи.
Розвиток масової фізичної культури та спорту в Руськополянській ТГ забезпечується комунальним закладом «Спорт для всіх», в якому працює 9 інструкторів з фізичної культури.
Мережа закладів охорони здоров’я на території Руськополянської ТГ представлена 3 амбулаторіями загальної практики сімейної медицини (Дубіївська, Геронимівська, Руськополянська), які знаходяться в підпорядкуванні КНП «Черкаський районний центр ПМСД Червонослобідської сільської ради».
Для забезпечення соціального захисту населення та підтримки сімей, дітей та молоді створено комунальний заклад «Центр надання соціальних послуг Руськополянської сільської ради».
Промисловість громади представлена підприємствами, зорієнтованими на деревообробну галузь (виробництво дерев’яних конструкцій і столярних виробів) та харчову промисловість.
Економічною основою розвитку громади залишається сільське господарство. Основними напрямками розвитку аграрного комплексу є вирощування зернових і технічних культур, виробництва та застосування біологічних препаратів захисту рослин.
На території Руськополянської ТГ також досить добре розвинута мережа побутового обслуговування населення. Дана мережа повністю забезпечує потреби мешканців громади.
______________________________________________________________
Короткі історичні довідки про села громади
Село Руська Поляна
Село Руська Поляна розташоване на лісній рівнині, що розмістилася між Дніпром і Ірдинським болотом, за десять кілометрів на північний захід від міста Черкаси. З півночі та північного заходу Руської Поляни розкинувся масив Черкаського бору, з південного сходу та сходу сільськогосподарські угіддя Руської Поляни, Геронимівки, Дубіївки. Населення – 8234 особи. На території села проживають представники інших національностей. За кількістю населення – село третє в районі.
Є кілька версій щодо походження назви села. Але найбільш історично обґрунтованою може бути та, що виходить із зв’язки назв: росів – жителів долин річок Росі та Росави і полян – племен Середнього Подністров’я. До цієї версії схильні відомі краєзнавці Черкащини.
Перша письмова згадка про село Руська Поляна зустрічається в “Люстрації маєтностей Речі Посполитої воєводства Київського, Подільського і Вроцлавського” (Варшава, 1877 р.) і датується 1622 роком.У попередній “Люстрації” (1616 р.) Руська Поляна відсутня (ст..107-108). Отже осадження села припадає на проміжок між 1616 і 1622 роками.
Загальна площа землі становить 12163,6 га, населеного пункту – 1105,3 га.
Перша сільськогосподарська артіль була створена 16.07.1923 р., в 1929 р. існувало вісім колективних господарств; в 1950 р. колгоспи об“єдналися в один – “Зоря комунізму”.
З 1982 по 1990 рр. колгосп було реорганізавно в радгосп системи “Плодоовочгосп”, потім – утворено КСП, землі якого було розпайовано в 1997 р. У тому ж році утворено СТОВ ”Зоря”.
Роком заснування меблевого комбінату вважається 1927 р. У 1956 р. цехи меблевиків об’єдналися в артіль “Перше Травня”, яку в 1959 р. реорганізовано в державний меблевий комбінат, що з 1994 року став ВАТ ”Руськополянський меблевий комбінат”, а з 2012 року –ПАТ «Руськополянський меблевий комбінат».
В 1928 р. організовано Руськополянське лісництво.
В 1890 р. засновано церковно-приходську школу, яка дала початок загальноосвітній школі № 2, а в 1908 р. – двокласну народну школу, нині загальноосвітня школа № 1.
Кваліфіковане медичне обслуговування населення бере початок з 1900 року, коли почав працювати один фельдшер і була відкрита аптека.
В 1936 р. було відкрито клуб і створено колектив фізкультури. В 1952 році побудовано приміщення Будинку культури – одне з перших в колишньому СРСР.
В 1954 р. прокладено перші магістральні водопроводи та побудовано три артезіанські свердловини, що дало початок централізованому водопостачанню.
В 1957 р. на території сільської ради відкрито обласний дитячий санаторій “Руська Поляна”.
З 1965 до 1990 року населений пункт мав статус селища міського типу.
Руська Поляна має свої геральдичні символи.
_______________________________________
Село Геронимівка
Село Геронимівка знаходиться за 8 км від обласного центру м. Черкаси і за 4 км від річки Дніпро. Площа земель складає 5372,6 га, територія населеного пункту – 292 га. Кількість мешканців – 3169 осіб, дворів – 808, багатоквартирних житлових будинків – 30. День села святкується четвертої неділі вересня місяця.
З 30-х років XIX ст. поміщик Воронцов, вирішивши осушити болота, що оточували Байбузи, мобілізував кріпаків, які лопатами зручну прокопали від місця, впадіння Вільшанки в річку Рось біля Старосіляя (урочище Вила) до Дніпра канаву: «Прилегающие к селу болота осушены, вследствие чего количество сенокосов и пахотных полей значительно увеличилось». В ознаменування цих робіт над Вільшанкою, тоді «Канавою», проти села Мошни спорудили гранітний обеліск.
Назву села Геронимівка пов’язують з ім’ям Черкаського старости князя Ієронима Сангушка (1743 – 1812). Спершу це було невеличке поселення неподалік села Руська Поляна. Називалось воно Полянка Маленька. З часом поселення перейменоване на Геронимівку. Л. Похилевич пише: “Полянка Малая, переименованная в прошлом веке Геронимовкой расположеная на поляне, среди леса… жителей в ней 392. Основана князем Иеронимом Сангушкой во время владения им Черкасским староством” /1864р/.
На 1900 рік у 200 дворах проживало 982 особи, їхнє існування лишалось злиденним. За офіційними даними Черкаського повіту кожного року селу не вистачало харчів. Така матеріальна скрута і політичне безправ’я спонукали селян до боротьби. В 1905-1906 рр. вони відмовилися виконувати накази та розпорядження сільської адміністрації, почали рубати казенний ліс. І тогочасна влада ввела в село війська.
Перед першою світовою війною (1911 р.) в Геронимівці проживало вже 1025 осіб. Зростає кількість безземельних і малоземельних селян. З 221 двору у 1912 році 28 були безземельні, 59 мали менше десятини, 62 – від однієї до двох десятин і тільки одне господарство мало більше 10 десятин землі.
До 1925 року кількість дворів збільшилась до 320, було споруджено нову будівлю школи, розпочав роботу фельдшерсько-акушерський пункт. У селі працювало 2 млини, хлібний та промисловий магазини. На початку 1930 року, під час примусової колективізації, у селі був створений колгосп імені ОДПУ, за яким було закріплено 409 га землі, у тому числі 360 ріллі.
Після війни селяни почали відновлювати сільське господарство.
38 передовиків були удостоєні урядових нагород, а голові колгоспу М. Ю. Братку та керівнику рільничої бригади П. К. Тацьку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Влітку 1950 року місцевий колгосп та сусідні господарства з Дахнівки та Василиці об’єднались в колгосп «Радянська Україна». На той час він мав власну електростанцію, механізовані майстерні. За роботу в господарстві урядом було нагороджено 42 працівника, а голова колгоспу Г. Є. Буркацька удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. У лютому 1958 року до колгоспу була приєднана артіль «Більшовик» із сусіднього села Свидівок.
У 1974 році місцевий колгосп збудував перший на Черкащині тепличний комбінат площею 6 га. Тоді ж почалось будівництво і багатоперхових будинків, дитячого садочку та медичного профілакторію. У 1981 році до тепличного комбінату були добудовані ще теплиці площею 6 га. Був створений великий комплекс із своює котельнею, автотракторним парком, агрохімічною лабораторією, службою контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. До осель селян був проведений природний газ. До 1982 р. село Геронимівка підпорядковувалося селу Дахнівка. В 1982 році колгосп перетворений у радгосп. У 1987 році на його базі створено Черкаська дослідна станція тваринництва.
Історія Геронимівки із часів незалежності України
У 1995 році було збудоване нове триповерхове приміщення школи з двома спортзалами, комп’ютерном класом та актовою залою. У 2003 році пройшло розпаювання земель працівникам ВАТ «Україна», а у 2005 році працівникам соціальної сфери передано 60 га земель у власне користування.
14 серпня 1999 року в селі розпочато будівництво храму Пресвятої Богородиці, а богослужіння розпочали вже в 2003 році.
_________________________________________________
село Дубіївка
Дубіївка – cело, центр сільської ради Черкаського району Черкаської області. У ХІХ столітті село Білозерської волості Черкаського повіту Київської губернії. Село відноситься до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров’я (Наддніпрянщина).
Історія Дубіїки
Про село вперше згадано в описі Черкаського староства за 1622 р., в якому воно назване Дубієвим хутором.
Існує дві легенди про походження хутора. Одна з них стверджує, що назва пішла від прізвища господаря хутора Дубія. Інша – що хутір знаходився посеред дубового гаю, який був неприступною природною фортецею.
Точних підтверджень, що Дубіївка колись була козацьким поселенням немає, але точно відомо: в Білозерській сотні, яка дислокувалася по сусідству і входила до складу Черкаського полку, могло бути багато дубівчан.
Поза будь-яким сумнівом вихідці села брали участь в національно-визвольних повстаннях 1648 -1654 рр. Також Дубіївка була причетною до подій Коліївщини, оскільки, за переказами, місцевий сосновий бір став в 1768 р. притулком для великого гайдамацького загону. У тому ж таки XVIII ст. Дубіївку оминула гірка доля кріпацтва. Цей феномен історики пояснюють тим, що густі дубові ліси були приписані до військових поселень Катеринославської і Херсонської губерній, а їх південно-західна частина під назвою «лісова дача» (пізніше «корабельний гай») була віддана для потреб Чорноморського флоту.
В буремному XX ст. в Дубіївці, крім церковно-приходської школи, функціонувало і двокласне земське училище, будівництво якого було розпочато в 1906 р. за рахунок громади. Розмістили навчальний заклад на околиці села, де починався Черкаський бір. Училище давало дітям значно ширший обсяг освіти, ніж церковно-приходська школа, зокрема тут крім письма, арифметики і Закону Божого, викладалася історія, географія, природознавство. «Призначений на посаду вчителя Дубіївської школи Василь Іваницький ставиться до своїх обов’язків з великим старанням», – повідомляв повітовому відділенню Київського єпархіального училищної ради в квітні 1904 р. завідувач Дубіївською школою отець Федір. В іншому документі, датованому 1907 роком, йдеться, що школа в Дубіївці – церковна, однокласна, змішана … Далі повідомляється, що в поточному році грошові надходження становили 455 карбованців, їх було в основному отримано від земства, сільських установ, батьків – за навчання дітей, а також у вигляді добровільних пожертвувань. Сільські вчителі тут користувалися дуже високим авторитетом, зокрема завідувач земського училища О.І. Земницький, який приїхав вчителювати в село у1894 рю, священник-законоучитель Л.Д. Левицький, освітня діяльність якого почалася у 1900 р., вчителька К.К. Земницька, яку земство надіслало викладати рукоділля у1899 р. З 1915 р. працювали в Дубіївцях викладачами училища Є.М. Лазарева і Н.С. Дударенко.
Після революційних подій 1917 р. колишня освітня система зазнала докорінних змін. Замість церковнопарафіяльних шкіл, двокласних училищ, ліцеїв і гімназій виникли єдині трудові школи. У Дубіївці тривалий час існувала трудова школа-чотирирічка, де навчалося 130 учнів. На перших порах завідувачем школою був І.Т. Никифоренко. Потім його замінив
М.І. Рибаковський.
В «Списках населених місць Київської губернії», виданим в 1900 р. Київським губернським статистичним комітетом, про Дубіївці читаємо, що це село селянське, в якому 529 дворів на 2789 жителів, серед них 1386 чоловіків і 1403 жінки. Основне заняття селян – хліборобство. Селу належало 1739 десятин землі, з яких 42 десятини – церкви, решта – 1 697 селянам.
У селі на цей час була церква, синагога, 14 млинів, кузня, пожежний обоз. Поштовий зв’язок здійснювався через поштову станцію в с. Руська Поляна. Село входило до складу Білогірської волості Черкаського повіту.
За переписом в 1900 р. в урочищі Янківка була ферма «Відрадне», яка належала поміщиці Софії Василівні Леонтьєвій, яка володіла 727 десятинами землі, млином і кузнею. У 1905 р. володіння поміщиці купив колишній морський офіцер Дойбан, який на 600 десятинах землі вирощував пшеницю, жито, гречку, буряк, продаючи це за контрактами, але господарював погано, тому землю розпродав і залишився лише з 40 десятинами. В економії було 12 пар волів, 18 корів, 60 коней, великий на 12 кімнат будинок під бляхою, з куполом над дахом, щоб можна було в будь-яку погоду оглянути поля. Постійних працівників було вісім, сезонних – сотні. Янківська економія існувала до 1910 р., коли будівлі були знищені пожежею.
На початку XX ст. почалося хижацьке знищення лісів. Єврей Лейба в районі урочища «Пошківка» вибудував лісопильний завод. У той же час місцевий любитель садівник П.І. Баранський на своїй півдесятини землі посадив сад, який став окрасою села: були там чудові алеї з яблук і груш, ажурна альтанка, а навесні буйно цвіли пишні півонії. Цей сад зберігся аж до початку війни.
Село очолював сільський староста, який щорічно обирався загальними зборами. Він був наділений значними правами: забезпечував збір податків і всіх видів громадських і державних повинностей, відповідав за громадський порядок, пожежну безпеку села, відав господарськими та грошовими справами, домагався виконання рішень сільського сходу і розпоряджень волосного управління, мав право накладати штрафи і садити в «холодну».
Багато мудрих і знаменитих людей проживало в селі. Але беззаперечним авторитетом користувався священик Петрусевич. Завжди суворий, таким він залишився в пам’яті дубовчан.
У жовтні 1917. р в селі створений первинний осередок «Просвіти». У 1919 р. утворений ревком. Його очолив П.Л. Гириходько, а військовий комісаріат волості – І.П. Тимошенко.
Не встигли відійти від революційних потрясінь, як у 1921 р. почався голод.
Навесні 1924 року в Смілянському райвиконкомі був зареєстрований сільськогосподарський колектив ім. Леніна, який очолив Яків Васильєв. Як значиться в архівах, на 82 їдця доводилося 63.61 десятини землі. 4 лютого 1924 р. райвиконком зареєстрував ще один сільськогосподарський колектив «Виноградник», в якому налічувалося 35.5 десятин землі на 41 їдця.
У 1924 р. в селі діяв сільський дім, де працював драматичний гурток, яким керував І.І. Сидоренко, і співочий – керівником якого був учитель Компаненко. Зростало бажання людей до поліпшення свого побуту і відпочинку, поліпшувалося ставлення до культури.
Ще коли мова йшла про побудову сільського будинку, особливу настирливість виявив С.Л. Чекаленко, комсомольський очільник. Навколо нього згуртувалося багато сільської молоді. Дружно взялися за облаштування в колишньому попівському будинку сельского будинку. У 1936 р. клуб розмістився в новому приміщенні, перебудовному із сільської церкви. Очолив клуб ентузіаст культурно-просвітницької роботи А.П. Коваленко. У клубі була чимала бібліотека з читальним залом. Працювало багато гуртків художньої самодіяльності. Ентузіастами сільської художньої самодіяльності були: А. Скринник, Г. Садова, Г. Слобонюк, Д. Сидоренко, Г. Осташевська, І. Кулинич, С. Шевченко та ін.
Діяльність сільської ради обмежувалася вузьким колом основних справ: контроль за політичною обстановкою в селі, стягнення податків, надання скромних пільг біднякам, постійна гучна політична балаканина.
Головою сільради з 1923 р. по 1930 р. був Н. Д. Приходько. Вирішальним в драматичній долі Дубіївки стало 25 січня 1930 р., коли загальні збори КПС, на яких були присутні 102 члена і 57 осіб з неорганізованої бідноти, прийняли рішення створити в селі ТСОЗи і передати їм худобу і озимі посіви. Сім’ї сільських трудящих, які на своїх 2-3 десятинах вмілою та наполегливою працею вирощували кращі врожаї, були відправлені на Соловки.
Восени 1930 р. почалася суцільна колективізація. У селі діяли спілка загального обробітку землі «Червона Армія» і артіль «Виноградник». Так, на 4 листопада 1931 р. з колгоспу «Виноградник» в рахунок хлібозаготівельних робіт було вивезено 212 ц. хліба, а з Соза «Червона Армія» – 164 ц. Колгосп «Виноградник» отримав премії 135.68 крб. а СОЗ «Червона Армія» – 104,96 крб. Багато жителів села, незадоволені матеріальним становищем, переселялися на Донбас, в Білорусію та Грузію.
Якщо станом на 1.03.1930 р. в селі проживало 4066 жителів, то на 1.01.1932 р. стало 3560 осіб на 810 господарств. Навесні 1932 року в селі була завершена повна колективізація. З 1932 р. діяло одне господарство – колгосп «Червона Армія». Літо 1932 р. виявилося досить посушливим. І всупереч неврожаю, державний план з хлібозабезпечення був виконаний, засіяний озимий клин. Колгоспні комори були порожні. Однак райвиконком зобов’язував голів колгоспу і голів сільських рад здавати хліб. Протягом важкого 1933 року через голод померло 175 осіб. Порівняно з іншими селами, Дубіївка вийшла з голодомору з мінімальними жертвами.
Жителям села пощастило, так як в колгоспі не було приміщень для утримання худоби, і вона не вилучалася у селян. Крім того, в Черкаському борі були розгорнуті лісопромислові бази, де працівникам роздавали хлібні пайки, дехто отримував пайки на залізниці Білозір’я-Ірдинь і шпалорізці. У колгоспі було організовано харчування як для працюючих в полі, так і в дитячих яслах.
Поступово в колгоспі сформувався міцний виробничий колектив. Очолював колгосп П. Д. Приходько. У селі з’явилися перші трактористки – В.М. Цікото, М.Д. Черненко. У 1936 р. перебудована сільська церква на сільський клуб.
Не оминули село і політичні репресії. Зокрема, в 1938 р. розстріляний І. Савицький, а А. Задорожна, О. Залорожна, С. Лимар, священик П. Приходько засуджені в 1937 р. до 10 років каторги, голова сільської ради М. Приходько – 8 років, відправлена в 1938 р. на заслання в Казахстан І. Савицька, а В.І. Лимаренко в 1942 р. посаджений у в’язницю на 10 років військовим трибуналом.
Помітне місце в суспільному житті села займала школа, в якій було 18 класів-комплектів і де на чолі з директором О.М. Козленком 24 вчителі навчали 560 учнів.
У 1940 р. за 4 км від села в лісовому урочищі «Микольське» з’явився ще один навчальний заклад – фабрично-заводське училище, яке готувало майстрів лісорозробки і лісовивозки, де навчалося 80 хлопців віком від 14 до16 років.
З відкриттям ФАП в селі значно поліпшилося медичне обслуговування. Високим авторитетом користувався фельдшер B.C. Богун. Перед війною 1940 року в селі була відкрита ощадна каса та пошта.
10 липня 1955 р. колгосп очолив В.В. Лепетань, який працював на цій посаді майже 40 років. За його керівництва в селі виросла когорта орденоносців: О.М. Штаф нагороджений орденом Леніна, О.П. Тертична – орденами Жовтневої революції та «Знаком пошани», М.В. Романюк – повний кавалер ордена Трудової Слави.
В.В. Лепетань нагороджений орденами Трудового Червоного прапора. «Знаком пошани» та двома медалями «За трудову доблесть». В.В. Лепетаню і О.М. Штафу присвоєне почесне звання заслуженого працівника сільського господарства України. 14 трудівників колгоспу відмічено медалями ВДНГ.
Разом з розвитком економічної сфери в колгоспі розвивалася соціально-культурна. Особливе місце в ній займала школа. У 1951 – 1957 рр. в селі працювали: директором – І.К. Столярук, завучем – А.Л. Улітов. Колишні три випускники 1955 року стали докторами наук: Л.М. Колодний, І.Д. Придибайло і В.М. Дубина. Л.Є. Заколодна отримала вчений ступінь кандидата економічних наук. З 1957 р. школою керував колишній військовий, учитель математики Н. Г. Глібчак, завуч – М.М. Дука.
Навчальний заклад був одним з кращих в районі. Волейбольна і баскетбольна команди, акробатичний гурток, чудовий хоровий колектив учнів – далеко не всі досягнення школи. Досвідчені педагоги О. Г. Возіян, Г.М. Марчевська, Т.В. Литовченко, Є.М. Ворон, Я.М. Коваль, О. І. Сидоренко, Т.Ю. Дсміденко давали міцні знання своїм вихованцям.
На економічній карті Дубіївки деревообробна область – одна з найважливіших, її представляють декілька потужних підприємств.
Той, хто хоч раз побував в Дубіївському краєзнавчому музеї, ніколи не шкодував. Справа в тому, що подібних закладів в нинішніх черкаських селах дуже мало. Рідко де ще доводилося побачити стільки предметів домашнього побуту різних епох, різних знарядь праці, особистих старовинних речей, унікальних фрагментів зброї і військової амуніції, діючих макетів, рідкісних фотознімків. Заснував музей на зламі епох і зібрав основний фонд краєзнавець і ентузіаст музейної справи С.І. Приходько. Доповнив експозицію і зберіг її для нащадків учитель, історик за покликанням, автор книги “На краю лісостепу» А.Д. Улітов, нині музей очолює його внучка З.М. Приходько.
Інформація про громаду для завантаження