с. Руська Поляна
вул. Шевченка, 67
(0472) 30-33-31

Monthly Archives: Вересень 2022

Рішення 18-го засідання виконавчого комітету Руськополянської сільської ради від 27.09.2022 року

№ 126 від 27.09.2022 «Про внесення змін до Програми фінансової підтримки комунальних підприємств Руськополянської сільської ради на 2021-2023 роки»

№ 127 від 27.09.2022 «Про внесення змін в комплексну програму «Турбота» по соціальному захисту та соціальному забезпеченню населення Руськополянської територіальної громади на 2022 рік»

 № 128 від 27.09.2022 «Про внесення змін до Програми розвитку первинної та вторинної медико-санітарної допомоги на 2021-2022 роки»

№ 129 від 27.09.2022 «Про внесення змін до Програми та порядку безоплатного поховання померлих (загиблих) військовослужбовців на 2022 рік»

№ 130 від 27.09.2022 «Про внесення змін до Програми забезпечення діяльності комунальної організації «Місцева пожежна охорона» Руськополянської  територіальної громади  на 2022 рік»

№ 131 від 27.09.2022 «Про внесення змін до рішення Руськополянської сільської ради №13-35/VIІІ від 23.12.2021 року «Про бюджет Руськополянської сільської територіальної громади на 2022 рік» (23546000000)

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до рішення виконавчого комітету Руськополянської сільської ради від 27.09.2022 №131 «Про внесення змін до рішення сільської ради від 23.12.2021 №13-35/VІІІ «Про бюджет Руськополянської сільської територіальної громади на 2022 рік» 23546000000

Додатки до рішення Виконкому №131 від 27.09.2022

№ 132 від 27.09.2022  «Про  надання  одноразової  матеріальної допомоги  незахищеним верствам  населення»

№ 133  від 27.09.2022 «Про переведення дачних (садових) будинків у житлові будинки»

№ 134 від 27.09.2022  «Про намір передачі майна в оренду, шляхом проведення аукціону за  адресою: вул. 1 Травня, 1,  село Дубіївка, Черкаський район,  Черкаська область»

 Оголошення про передачу майна в оренду частини нежитлового приміщення за адресою: вул. 1 Травня,1, село Дубіївка, Черкаський район, Черкаська область 

№ 135 від  27.09.2022  «Про надання дозволу на порушення об’єкту благоустрою»

№ 136 від 27.09.2022  «Про  заходи щодо  збереження від пошкоджень кабельних ліній зв’язку на території Руськополянської ТГ»

№ 137 від 27.09.2022 «Про доцільність призначення Боковні Г. І. опікуном над сином Боковнею С. В.»

№ 138 від 27.09.2022 «Про надання Мішіну Н. О. статусу дитини-сироти»

№ 139 від 27.09.2022 «Про визначення місця проживання дітей Касянчика Артема Віталійовича, 06.09.2007 р. н., та Касянчика Арсена Віталійовича, 21.05.2012 р. н.»

№ 140 від 27.09.2022 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав»

№ 141 від 27.09.2022 «Про надання Щербині Н. І. дозволу на здійснення правочину»

№ 142 від 27.09.2022 «Про надання Нелиз Л. Н. дозволу на здійснення правочину»

№ 143 від 27.09.2022 «Про надання неповнолітньому Буркацькому Н.Т. дозволу на здійснення правочину»

№ 144 від 27.09.2022 «Про надання неповнолітній Лонській А.О. дозволу на здійснення правочину»

Що потрібно знати про трагедію Бабиного Яру?

29–30 вересня вшановуємо 81-ші роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру.

Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь для близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, “саботажники”, порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру стала символом “Голокосту від куль” і нацистської політики масового знищення людей. Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали “гросакцією” (“велика акція”, від нім. Großaktion). Формальним приводом до неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші “бабині яри” – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв. Провідна роль у розстрілах кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру належить зондеркоманді 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.

По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками.

Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію “ніколи знову”, проте геноциди продовжують ставатися. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують в нацистів, заявляючи про “розв’язання українського питання”, подібно до гітлерівського “розв’язання єврейського питання”. Російський т. зв. “антифашизм” став головною загрозою для євреїв в сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.

Жорстокі масові вбивства рашистами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні, зґвалтування, навіть іноді намагання спалити тіла, щоб приховати вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага у Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців будуть належно покарано.

Історична довідка

Расова доктрина. Нацистська ідеологія засновувалася на расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою, вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати “нижчі” раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж взагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).

Друга світова війна, що була наслідком змови двох тоталітарних режимів (нацистського та радянського) перекреслила ці наміри, але створила умови для “остаточного розв’язання єврейського питання”. Після того, як Німеччина та її союзники окупували Польщу, Литву, Латвію, Естонію, а також Бессарабію з Буковиною, під владою двох диктаторів опинилося 75% європейського єврейства (більшість з них не пережила Голокосту).

В окупованому СРСР “акції зачисток” почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Всього в таборах і гето Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзацкоманда 5-ої айнзацгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв.

У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисяч місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У травні 1944 року тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, вивезли до концтабору Аушвіц. Вони, у переважній більшості, загинули в газових камерах.

Після зайняття Одеси румунські військові розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна влада теж створила гетто і табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.

Терор в окупованій Україні знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб. Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ), Богданівка Одеської області – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський – 23,6 тисячі, Дальник Одеської області – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч жертв.

Бабин Яр. 19 вересня 1941 року війська вермахту увійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в двадцятих числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.

28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення із наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ. “Дорога смерті”, якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 року а закінчувався за теперішньою станцією метро “Дорогожичі”. Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, один на одного, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених на ніч загнали в порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала та сама доля.

Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.

Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941 до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинула 33 771 особа.

У “Донесенні про події в СРСР” № 111 від 12 жовтня 1941 року говориться: “Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку “Південь”, всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники”. Із середини жовтня у Бабиному Яру і його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії. Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули члени Організації українських націоналістів. “Донесення про події в СРСР” № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: “У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань… Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух”.

Другий етап – кінець зими 1942–середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який змінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні – травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.

З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так і українські націоналісти.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на фоні знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали ховати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.

18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі з огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла і дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи у проводилися у режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.

До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося до двох десятків сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.

Штандартненфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943 році. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: “Під час мого візиту в серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені”.

У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.

Виконавці злочину. Охоронні й поліційні функції для забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої “української допоміжної” поліції. Разом із вермахтом у місті з’явилися представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від “небезпечних елементів” і придушення руху спротиву. “Відповідальною” за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції “Росія-Південь” і два батальйони поліцейського полку “Південь”. Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.

Жертви Бабиного Яру. Головними жертвами нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більше половини жертв. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів.

Серед перших жертв – військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії. У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150 ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях – у Святошино та на Березняках. З середини жовтня 1941 року в районі Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова. Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві – не менше 600 осіб.

У жовтні 1941 року почалися арешти членів підпільних райкомів КП(б)У. Тільки до кінця 1941 року арештували понад 50 керівників залишеного в місті підпілля. Всього ж до кінця німецької окупації Києва загинуло близько 617 осіб.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Про захист довкілля — інформація на Гіді з держпослуг

26 вересня у світі відзначають Всесвітній день здоров’я довкілля. Навіть в умовах повномасштабної війни росії проти України ми мусимо дбати про збереження навколишнього середовища для комфортного життя майбутніх поколінь. Наші ліси, степи, гори і водойми — все це багатство українського народу, а отже, і наша відповідальність за їх збереження.

Для всіх, хто бажає дбати про довкілля, — добірка необхідних держпослуг на Гіді.

Щодо впливу на довкілля та атмосферу:

Щодо викидів забруднювальних речовин:

Безкоштовні ліки та медична допомога для ВПО: як отримати

Наразі в Україні діє спрощений доступ громадян до первинної медичної допомоги. Внутрішні переселенці можуть бути прийняті у будь-якому медзакладі, якщо він здатен забезпечити необхідне лікування. Також ВПО мають право на безкоштовні ліки при перебуванні у стаціонарі або в межах програми «Доступні ліки».

Як отримати безоплатне лікування або необхідні медичні препарати? Детальніше на слайдах.

Пам’ятка “Дорожня карта дії родини у випадках, якщо член родини зарахований до лав ЗСУ, у тому числі ТРо, провоохоронних органів пропав безвісти, потрапив у полон чи загинув”

В Україні розробили ”Дорожню карту дій” для родичів військових, які зникли безвісти, потрапили у полон або загинули.

   У документі є перелік даних, якими обов’язково має володіти сім’я захисника України, це:

  • прізвище, ім’я та по батькові;
  • дата народження; копія паспорта;
  • контактні дані військкомату, з якого було мобілізовано захисника;
  • назва та номер військової частини або підрозділу проходження служби;
  • контактні дані місця постійної дислокації військової частини;
    посада, звання, військово-облікова спеціальність захисника;
  • його особистий номер, чи військового квитка чи тимчасового військового квитка, чи жетону;
  • прізвище, ім’я та по батькові та контакти колег по службі, побратимів;
  • телефон гарячої лінії частини, бригади.

  Крім того, у документі прописані алгоритми дій родичів — як звертатися до відповідних органів державної влади.

Дорожня карта

© Руська Поляна 2013 rpol@i.ua
Зроблено з любов'ю в Україні